українська російська англійська
Уряди Української Держави - Документи
Протоколи засідань Ради міністрів

Протоколи засідань Ради міністрів

Української Держави під головуванням

тимчасово виконуючого обов’язки голови

Ради міністрів М. Василенка

2–3 травня 1918 р.

2 травня 1918 р.

Головою засідання був: ясновельможний пан гетьман

Брали участь: т. в. об. голови Ради Міністрів Василенко

міністр фінансів Ржепецький

міністр судових справ Чудновський

міністр шляхів Бутенко

міністр народного здоров’я Любинський

за міністра внутрішніх справ Вишневський

голова штабу гетьмана Дашкевич-Горбацький

за державного секретаря Палтов

1. Слухали: Питання про заарештування бувших міністрів

Ухвалили: Покласти і основання, що поскільки діяльність бувших міністрів не виходить за межі виявління особистих їх поглядів та убіждєній, вони, згідно установлених гетьманом основах законів о свободі совісті і слова, не повинні належати ні до якої відповідальності, а ще менше особистому заарештуванню. Але, коли вони при розповсюджуванні своїх поглядів будуть надалі користуватися не належащими вже до них авторитетом своєї влади чи своєї посади, вони повинні бути суворо караємі, не спинаючись навіть перед особистим заарештуванням їх.

2. Слухали: Питання про міри, котрі повинні бути взяті, щоб не були розграбовані нові суми, находящихся в розпорядженні тепер вже розпущених земельних комітетів.

Ухвалили: Опробувати посилку пропонованої міністром фінансів телеграми по цій справі. Скарбовим палатам і відділам Державного банку і пропонувати другим міністрам, у котрих є грошові суми в провінції, і особливо п. міністру внутрішніх справ зробити таке саме розпорядження.

3. Слухали: Питання о зменшенні частин та інституцій, які є лишні.

Ухвалили: Пропонувати п.п.міністрам негайно представити свої по цьому питанню соображенія, кожному по його міністерству.

4. Слухали: Питання о призначенні комісарів.

Ухвалили: Добиваясь по скільки можливо меншого скасування вже існуючих організацій, признати бажаним оставити по одному вільному комісару і по одному військовому коменданту у кожної губернії і кожному повіті.

Питання в прізвищах всіх посад, а рівно о перейменуванні теперішньої міліції, повинно бути вирішено старинною українською термінологією.

Всі подробні соображенія по цьому питанню повинні бути вирішені міністром внутрішніх справ.

5. Слухали: Питання о мірах к припиненню шкодної продажі державного майна, а також інших організацій, котрі ліквідуються за припиненням військових справ.

Ухвалили: Прохати всіх міністрів, аби прийняти негайні міри припинення всякої продажі подібних річей, коли немає особливих розрішеній, а особливо прийняти міри до охорони і згідної ліквідації вельми величезного державного майна у м. Гомелі.

6. Слухали: Питання о фінансовом становищі Української держави і об її відношенні по цьому питанню до центральних держав.

Ухвалили: Доручити п.міністру фінансів обсудити це питання [на] фінансовому комітеті, соображенія його повідомити Раді Міністрів.

7. Слухали: Питання о мирній делегації і о поверненні її на Україну.

Ухвалили: Пропонувати п.міністру закордонних справ повернути назад цю делегацію і припинити всякі переговори з великоросами.

8. Слухали: Питання об випуску в світ газети «Державного Вістника».

Ухвалили: Признати видання такого органа небажаним і доручити видання його канцелярії Ради Міністрів.

Тимч. вик. об. голови Ради Міністрів Василенко

Міністри: Ржепецький

Чудновський

Бутенко

Любинський

Дашкевич-Горбацький

За державного секретаря Палтов

З оригіналом згідно т. в. об. діловода

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 1-2 зв. Засвідчена копія).

 

3 травня 1918 р.

Председательствовал: вр. председатель Совета Министров Василенко

присутствовали:

министр финансов Ржепецкий

путей сообщения Бутенко

народного здравия Любинский

труда Вагнер

товарищи министров:

торговли и промышленности Гаврилов

внутренних дел Вишневский

Вр. испол. обяз. военного министра Сливинский

Государственный секретарь Гижицкий

1. Слушали: Вопрос о необходимости установить порядок назначения и опубликования таковых для министров, товарищей министров и др. должностных лиц.

Постановили: Предложить канцелярии Совета Министров представить проект Правил, устанавливающих надлежащий порядок в этом отношении.

2. Слушали: Внесенный товарищем министра внутренних дел вопрос о необходимости учреждения при Совете Министров особого юридического совещания.

Постановили: Учредить при Совете Министров Особое юридическое совещание, круг ведомства которого определяется согласно учрежденного при Временном правительстве 30 марта 1917 г. юридического совещания. Председателем этого совещания пригласить сенатора Дыновского с предоставлением ему избрания членов этого совещания.

На содержание этого совещания ассигновать до 100 000 руб. в год, поручив Государственной канцелярии выработать и представить на одобрение Совета Министров положение и штаты сего совещания.

3. Слушали: Предположения министра финансов о мерах к улучшению денежного обращения и финансового положения в крае.

Министр финансов указал, что рассчитывать на быстрое напечатание денег за границей нет оснований, почему он предполагает организовать печатание денежных знаков, впредь до создания Государственной экспедиции изготовления бумаг на Украине, в Киеве в типографии Кульженка, в Одессе – в типографии военного ведомства, для чего надлежит передать таковую в ведение Министерства финансов.

В области увеличения количества денежных знаков министр финансов полагает необходимым твердо и во всеобщее сведение объявить об обязательности обращения купонов.

Что касается источников для улучшения общего финансового положения Украины, министр финансов полагает, что улучшения финансового положения можно достигнуть введением монополии цены на сахар, табак, а также восстановлением винной монополии. Кроме того, согласно сделанным членами совета указаниям министр финансов признал целесообразным для той же цели улучшения финансового положения края ввести монополию на спички и повысить железнодорожные тарифы.

Постановили: Признать необходимым установление монополий на сахар, табак и спички и повышение железнодорожных тарифов.

Что касается до винной монополии, то относясь принципиально отрицательно к такой монополии, но считаясь с тем, что 1) в широких размерах распространилось среди населения употребление самогонки, причем пьянство в народе не уменьшилось 2) что на изготовление самогонки народ тратит массу зерна и хлеба, необходимого ему для проживания и для продажи, и 3) что самогонка действует разрушительно на здоровье населения, – признать введение казенной винной монополии желательным и для того, чтобы эта монополия не причиняла ущерба продаже хлеба, организовать производство казенного из картофеля и мелессы, для каковой цели немедленно установить монополию на мелессу.

Относительно печатания денежных знаков поручить военному министру принять все меры к скорейшей передаче типографии, указанной министром финансов, в ведение этого последнего министерства.

Вр.председатель Совета Министров

Министры

Державный секретарь

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 3-4. Незасвідчена копія).

 

Наказ гетьмана П. Скоропадського

про призначення Ф. Лизогуба отаманом

Ради міністрів Української Держави

та затвердження представленого ним складу

Кабінету міністрів

3 травня 1918 р.

Згідно ст. 3-ї закону про Тимчасовий державний устрій Української держави, призначаю отаманом Ради Міністрів Ф.А. Лизогуба і затверджую складений ним Кабінет Міністрів в нижчезазначеному складі:

Отаман Ради Міністрів, міністр внутрішніх справ і т. в. об. міністра пошт і телеграфів А.Ф. Лизогуб

міністр фінансів А.К. Ржепецький

міністр торгу і промисловості С.М. Гутник

міністр продовольчих справ Ю.Ю. Соколовський

міністр праці Ю.М. Вагнер

т. в. об. міністр народної освіти і міністр закордонних справ М.П. Василенко

міністр народного здоров’я В.Ю. Любинський

міністр шляхів Б.А. Бутенко

міністр судових справ М.П. Чубинський

державний контролер Г.Е. Афанасьєв

т. в. об. міністра військових справ і флоту начальник генерального штабу Сливинський

Гетьман всієї України Павло Скоропадський

Державний секретар Михайло Чижицький

Згідно з оригіналом Палтов

(ЦДАВО України. Ф. 1216. Оп. 1. Спр. 16. Арк. 30. Засвідчена копія).

 

Закон Ради міністрів Української Держави

про право продажу та купівлі землі

поза міськими оселями

14 червня 1918 р.

Ухвалений Радою Міністрів закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями.

1. Кожен власник сільськогосподарських та лісових маєтностей, котрі знаходяться на повітах, в тім числі й надільної землі, має право продажу їх без обмеження розміру.

2. Державний земельний банк набуває сільськогосподарські та лісові маєтності без обмеження кількості їх, але з тим, що банк розпродує їх на підставах цього закону.

3. Одна фізична чи юридична особа має право набувати купівлею або даруванням сільськогосподарські участки з тим, щоби розмір належної їй кількості сільськогосподарських маєтностей в межах повітів Української держави не перевищував 25 десятин.

4. Земельні товариства окремих приватних осіб мають право набувати купівлею або даруванням сільськогосподарські участки з тим, щоби кількість набуваємої товариством сільськогосподарської землі не перевищувала тієї кількості, котру мають право набути усі вкупі спільники т-ва, рахуючи право кожного згідно зі ст. 3-ю цього закону.

На протязі 2-х років по затвердженню купчого запису набута земельним т-вом маєтність повинна бути розмежована між спільниками т-ва на одрубні участки згідно зі ст. 3-ю закону.

Коли земельним т-вом в двохрічний строк не буде вчинено добровільного розмежування, то таке переводиться відповідною повітовою земельною комісією.

Постанови комісії по розмежуванню не підлягають оскарженню по суті і визнаються остаточними.

При порушенні комісією правил цього закону скарги про порушення норм його подаються до Генерального суду, котрий може скасувати відповідну постанову комісії.

Видатки комісії по розмежуванню виправляються з членів товариства в безсуперечному порядкові.

5. Одна фізична чи юридична особа, а також земельні товариства окремих фізичних осіб мають право купівлею або даруванням набувати лісові маєтності в кількості, встановленій в ст. 3 та 4 закону, кожний раз тільки по окремому дозволу міністра земельних справ.

6. Набування сільськогосподарських та лісових маєтностей в розмірах, перевищуючих норми зазначених в ст. 3 і 4, допускається тільки з особливого дозволу міністра земельних справ для громадських промислових або інших культурногосподарських цілей, докладно зазначених у дозволі.

Покупатель зобов’язаний на протязі року з дня затвердження кріпосного акту здійснити зазначені в дозволі цілі.

7. Накладені на відчужених участках заборони, незалежно від того, по іпотечних чи інших претензіях вони зроблені, не являються перепонами до відчуження з тим, що: а) по претензіях іпотечних банків на покупателя переноситься частина боргу, відповідно до розміру відчуженого участку; б) по претензіях приватних осіб виплачується частина боргу відповідно до розміру відчужуємого участку. В обох випадках відповідна частина боргу встановлюється арифметичним розкладом загальної суми боргу на загальну кількість десятин вигідної землі.

8. Старші нотарі, затверджуючи кріпосні акти, пильнують тільки по документах підлеглих їм архівів за виконанням ст. 3, 4, 5 та 7 цього закону.

9. За кожним залишається право захищати в судовому порядкові свої права на сільськогосподарські та лісові маєтності, незалежно від кількості суперечної землі. Судовий процес як загальний, так і третейський не може бути способом обходу ст. 3, 4 і 5 цього закону.

Міністр земельних справ має право від імені Української держави через спеціально уповноважених на те осіб: а) вступати як третя особа, згідно ст. 665 Статуту цивільного судівництва, у всі процеси про земельні та лісові маєтності в цілях встановлення обходу ст. 3, 4 та 5 закону з вимогою відмови в відповідних позитивних вимогах; б) у порядку позиву прохати про визнання відбувшихся судових вироків, хоч би вони і вступили відносно учасників в них в законну силу, для казни необов’язковими з вимогою про обертання маєтності до казни у порядку ст. 11 цього закону.

10. У порядку примусового стягання по іпотечних та приватних боргах сільськогосподарські та лісові маєтності, що знаходяться в межах Української держави, продаються з прилюдних торгів у порядку маючих нині силу законів банками та судовими установами і купуються без обмеження їх розміру.

Про кожний майбутній прилюдний торг банки, судові та інші установи повинні одночасно з публікацією повідомляти повітову земельну комісію, у районі діяльності котрої знаходиться продаваєме з прилюдних торгів майно.

Повітова земельна комісія має право опротестувати торги заявою, що прилюдними торгами переводиться обхід норм цього закону.

По силі такого протесту торги припиняються і справа про торги передається в відповідний окружний суд, котрий у приватному порядкові може по обставинах справи визнати, що цей прилюдний торг направлено до обходу норм цього закону, і торги одмінити.

11. У випадку порушення правил ст. 3, 4, 5 і 7 кількість сільськогосподарських та лісових маєтностей, яка перевищує встановлені законом норми, безплатно переходить до казни, причому вимога про повернення землі до казни, в межах цілком по її вибору, але без порушення одрубного характеру володіння, розрішається в судовому порядкові по позивах уповноважених на те міністром земельних справ осіб.

У випадку навмисного порушення ч. 2 ст. 6 все майно в тім же позитивному порядкові переходить безплатно до казни.

12. Догляд за виконанням цього закону, а також турбота про землеустроїтельні та межеві роботи для здійснення цілей цього закону накладається на повітові та губерніальні земельні комісії. Склад цих комісій і їх устрій будуть визначені окремо.

13. Право спадкоємства земельних маєтностей по закону та по заповіту ні в чім не зміняється.

14. Купчі, дарчі записи, складені до 31 грудня 1917 р. старого стилю, належать до затвердження в загальному порядкові, без пристосування норм цього закону; у такому ж порядкові підлягають одмітці у реєстрові кріпосних діл дані, зроблені до 31 грудня 1917 р. старого стилю.

15. Чинність усіх російських і українських законів, що перечуть цьому законові, під час його існування припиняється.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

Міністр земельних справ В. Колокольцев

(Державний Вістник. 1918. № 15, 16 червня).

 

Постанова Ради міністрів Української Держави

про асигнування 250 000 крб. на відкриття

митних установ на кордоні України

з Великоросією

24 червня 1918 р.

Асигнувати в розпорядження міністра фінансів з коштів Державної скарбниці на улаштування митного догляду на кордоні Української держави з Великоросією двісті п’ятдесят тисяч (250 000) карбованців.

Надати право міністрові фінансів зазначити пункти на кордоні, де повинні бути митниці.

За голову Ради Міністрів М. Чубинський

Міністр фінансів А. Ржепецький

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 227. Арк. 2. Оригінал).

 

Закон Ради міністрів Української Держави

про заснування богословського факультету

при Кам’янецькому державному українському

університеті

1 липня 1918 р.

I. Заснувати з 1 липня 1918 р. при Кам’янецькім державнім українськім університеті православний богословський факультет, весь розпорядок якого підлягає всім тим нормам, що встановлено для інших факультетів цього університету.

Особи, які скінчать богословський факультет Кам’янецького державного українського університету, користуються всіма правами скінчивших вищі школи.

II. Утворити на богословському факультеті Кам’янецького державного українського університету такі катедри:

1) Священне писання старого закону, старозаконне богословіє (2 катедри).

2) Священне писання нового закону, новозаконне богословіє, євангельська історія (2 катедри).

3) Історія стародавнього церковного письменства, християнська аскетика й містика (2 катедри).

4) Історія стародавньої церкви, історія апостольського століття, церковно-історична географія з хронологією, джерелознавство, історіографія стародавньоцерковної історії (2 катедри).

5) Порівнююче богословіє, історія західних церков, історія та розбір західних ісповідань (2 катедри).

6) Філософія та психологія релігій й апологетика откровенних релігій.

7) Догматичне богословіє та історія догматів.

8) Християнська етика.

9) Єврейська мова, біблейська археологія, біблейська географія з хронологією (2 катедри).

10) Історія православного богослужіння (літургіка).

11) Історія російської церкви й джерелознавство та історіографія російської церковної історії.

12) Історія української церкви і джерелознавство та історіографія української церковної історії.

13) Історія проповіди (гомілєтика).

14) Біблейська історія та історія релігій Сходу.

15) Церковна археологія та історія християнського мистецтва.

16) Історія греко-східної церкви.

17) Історія розколу та сектантства та історія православної місії.

18) Історія слов’янських церков.

19) Патрологія.

20) Церковне право.

III. Встановити на богословському факультеті Кам’янецького університету юридичний факультет; катедра церковного права повинна бути перечислена з богословського на юридичний факультет, разом з тим число ординарних професорів на богословському факультеті повинно бути зменшено до 13.

Примітка: Шість катедр на богословському факультеті заміщуються доцентами.

IV. Число професорів та доцентів, яке зазначено в ст. 3 цього закону, може бути побільшено в міру потреби й у зв’язку з майбутніми грошовими коштами.

V. Асигнувати в розпорядження міністра народної освіти та мистецтва з коштів Державної скарбниці в рахунок сміти 1918 р. 139 500 карбованців на утримання особистого складу, на господарські видатки та на початкове урядження катедр богословського факультету Кам’янецького державного українського університету на півріччя з 1 липня 1918 р. до 1 січня 1919 р.*

VI. Надати міністрові народної освіти право встановити для богословського факультету Кам’янецького державного українського університету чергу відкриття катедр і тимчасовий зразковий учебний план.

Голова Ради Міністрів Лизогуб

Міністр народної освіти М. Василенко

(Нова Рада. 1918. № 215. 16 листопада).

 

Закон Ради міністрів

про громадянство Української Держави

2 липня 1918 р.

Затверджую: Павло Скоропадський

2 липня 1918 р. Київ

Посвідчив: в. об. Державного секретаря Ігор Кістяковський

Ухвалений Радою Міністрів закон про громадянство Української держави.

I

1) Під громадянством Української держави розуміється та державно-правна приналежність людини до неї, що надає особі права та обов’язки українського громадянина.

2) Громадянину Української держави забороняється одночасно бути громадянином чи підданим іншої держави.

3) Уся повнота політичних прав в Українській державі, в тім числі активне та пасивне право участі в виборах до публічно-правових установ, а також право державної і публічно-громадянської служби, належить тільки громадянам Української держави, але ж на них упадає й обов’язок дбати всіма силами про добро Української держави, не жалкуючи для неї навіть свого життя.

Примітка 1. На державних та публічно-громадських посадах чужоземці можуть служити в тих установах, де це допускається винятковим законом.

Примітка 2. До видання нового закону про державну службу закони Російської держави про цю службу мають чинність і в Українській державі.

4) Всі російські піддані, що пробувають на Україні під час видання цього закону, визнаються громадянами Української держави. Хто з них не схоче підлягати цій постанові, той мусить подати про те заяву місцевому старості на протязі місяця від дня одержання цього закону на місцях для запису в особливий алфавіт підданих і громадян чужих держав.

Примітка: Особи, які з російського підданства не перейшли до грамадянства Української держави, повинні одержати від свого уряду національний документ про свою особу, а до того повинні одержати від місцевого старости посвідчення на право перебування на Україні, яке дається на строк не більш як 6 місяців.

5) Усякий, хто народився на території України, хоча би він постійно перебував поза межами її, має законне право лічитися українським громадянином при умові, коли він подасть про те заяву на протязі року після досягнення повноліття. Повнолітні ж в час видання цього закону повинні подати таку заяву на протязі року після оголошення закону.

6) Ті особи, котрі самі або їх батьки осіло перебували на Україні або під час видання цього закону перебувають поза межами її, можуть звернутися на протязі одного року від дня оголошення цього закону з проханням про зачислення їх до громадян Української держави.

Примітка: У випадку пропуску строку, зазначеного в цій статті, прохання про прийняття до українського громадянства належить до розгляду, коли особа, яка просить, докаже, що пропуск стався по уважних причинах.

7) Особи, що зазначені в ст. 5 і 6 цього закону, прохання свої про українське громадянство подають на місцях свого перебування найближчим до них закордонним представникам українського уряду, котрі по розгляді відповідних доказів видають їм посвідчення про українське громадянство, одночасно сповіщаючи про списки таких осіб уряд свойого краю і правительство держави, при якому вони пробувають. Не забороняється особам, котрі по уважній причині не мали змоги звернутися до українських представників поза кордоном, звертатися з відповідними проханнями до адміністраційного відділу окружного суду по місці свого приїзду на Україну.

8) Інші особи набувають собі право українського громадянства:

а) народженням від громадян Української держави б) шлюбом чужоземки з українським громадянином в) усиновленням чужоземця до 17 років громадянином Української держави г) натуралізацією.

9) Право громадянства набувається через натуралізацію при умовах:

а) коли особа має правоздатність та дієздатність б) коли вона перебуває на території України на протязі 3-х років в) коли вона має спроможність годувати себе й родину.

10) Крім цього громадянство Української держави можуть придбати такі особи: а) українська громадянка, що пішла заміж за чужоземця, коли цей шлюб спиниться з ним б) народжені від шлюбу з чужоземцем діти української громадянки, які після скасування шлюбу залишаються коло матері в) чужоземці, які скінчили вищу чи середню школу на Україні та не пізніш 2-х років після скінчення освіти подали прохання про прийняття їх до українського громадянства г) чужоземці, які зробили Українській державі значні послуги. Перелічені в цій статті особи приймаються в українське громадянство, коли оселяться на Україні і зроблять заяву про своє бажання бути українськими громадянами.

11) Право громадянства, придбане згідно з 8 та 9 ст. ст. цього закону, поширюється і на дітей осіб, що стали громадянами, коли ті діти не дійшли до 17 років.

12) Всім, хто просить про приймання до українського громадянства, може бути відмовлено задоволення їх прохань, коли маються відомості про їх ганебні вчинки, плямуючі професії або про можливу від них шкоду для Української держави.

13) Прохання осіб про приймання до громадянства Української держави, виключно осіб, зазначених в ст. 5 і 6, подаються до адміністраційного відділу окружного суду по місці перебування прохача. При проханні чужоземцям мужського полу, підлягаючого по закону своєї батьківщини військовій повинності, повинно бути прикладено посвідчення про те, що він виконав військову повинність або від неї вільний. Суд по розгляді прохання з боку всіх умов надбання прав громадянства учиняє постанову про призначення прохача громадянином Української держави і після об’яви її прохачеві надсилає копію цієї постанови до відповідного губерніального старости.

14) Постанови суду по справах про громадянство можуть бути оскаржені до Генерального суду в 2-тижневий строк прохачем чи губерніальним старостою. Строк цей лічиться для прохача від дня об’яви йому постанови суду в остаточній формі, а для губерніального старости – від дня одержання в канцелярії його копії постанови суду; скарги подаються через той адміністраційний суд, який склав оскаржену постанову.

15) Коли з боку губерніального старости не буде надіслано в певний строк скарги на постанову суду про прийняття до громадянства, суд видає зацікавленій людині посвідчення про її українське громадянство.

16) Кожний прийнятий до українського громадянства в порядкові ст. 7 і 13 цього закону повинен виконувати присягу на вірність Державі по прикладеному до цього тексту.

Примітка: Особи, які по переконанням своїм не визнають присяги, дають замість неї урочисту обі- цянку в засіданні адміністраційного відділу окружного суду. Текст цієї обіцянки такий же, як присяги, тільки з пропуском слів: «та заприсягуюсь».

II. Втрата прав громадянства

17) Право громадянства відпадає, коли громадянин Української держави приймає громадянство або підданство іншої держави.

18) Кожний громадянин Української держави має право зректися громадянства України. Але ж те зречення розрішується не раніш як після трьох років перебування в українськім громадянстві.

19) Хто без належного дозволу вступить до підданства іншої держави, той підпадає карі, зазначеній в I ч. ст. 325 «Улож. о Наказ», і йому забороняється повертання на Україну.

20) Заява про бажання зріктися українського громадянства подається до адміністраційного відділу місцевого окружного суду. В тій заяві з доказом по документах зазначається, до громадянства чи підданства якої держави прохач переходить. Коли громадянин Української держави повинен відбувати військову повинність, то увільнення від громадянства розрішується тільки після того, як він документально докаже, що відбув цю повинність або по закону увільнився від неї. Увільнення від громадянства розрішується тільки тим, за котрим не лічиться ніяких недоплат по особистих податках.

21) Хто зрікся громадянства Української держави, той має право прохати знову про прийняття в громадянство її не раніш, як через 5 років за часу виключення з громадянства. Виїмки з цього строку можуть бути тільки зроблені з розрішення Ради Міністрів.

III

22) Закон про громадянство, якого ухвалено Центральною Радою 2–4 березня 1918 р., скасується.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

В. о. Державного секретаря Іг. Кістяковський

Заприсяжне обіцяння

(Додаток до закону про громадянство

Української держави)

Обіцяю та заприсягаюсь бути завжди вірним Українській державі як своїй Батьківщині, охороняти інтереси Держави і всіма силами допомагати її славі і розцвіту, не жалкуючи для цього навіть і свого життя.

Обіцяю та заприсягаюсь не визнавати другої Батьківщини, крім Української держави, щиро виконувати всі обов’язки громадянина її, коритися її правительству і всім поставленим від нього властям, завжди маючи на думці, що добро та розцвіт моєї Батьківщини мусять бути для мене вище моїх особистих інтересів.

Примітка: Особи, які не визнають присяги, дають урочисту обіцянку такого ж змісту, але без слів: «та заприсягуюсь».

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

В. о. Державного секретаря Іг. Кістяковський

(Державний Вістник. 1918. Ч. 21. 11 липня).

 

Закон Ради міністрів про відміну закону

9 січня 1918 р. про національно-персональну

автономію і скасування національних міністерств

9 липня 1918 р.

м. Київ

Затверджую: Павло Скоропадський 9 липня 1918 р. Київ.

Посвідчив: в. об. Державного секретаря Ігор Кістяковський.

Ухвалений Радою Міністрів закон про відміну закону 9 січня 1918 р. про національно-персональну автономію і про скасування національних міністерств

1. Закон 9 січня 1918 р. про національно-персональну автономію відмінити.

2. Існуючі міністерства по справах великоруських, польських та єврейських скасувати; тих служачих цих міністерств, котрі не одержують призначення на державній службі, залишити поза штатом з дня оголошення цього закону.

3. Діла національних міністерств аж до поділу їх комісією, яка утворюється на підставі послідуючих статей, передати до Міністерства внутрішніх справ, крім діл культурно-просвітніх, котрі передати нині до Міністерства народної освіти та мистецтва.

4. Утворити при Міністерстві внутрішніх справ окрему міжвідомственну комісію для розгляду питання про ліквідацію діл і майна національних міністерств, яка має поділити ці діла відповідно до роду їх між другими міністерствами. Постанова про те комісії повинна бути затверджена Міністерством внутрішніх справ.

5. Видати тим служачим національних міністерств, котрі залишаються поза штатом, допомогу в розмірі місячного утримання; видачу допомоги накласти на ліквідаційну комісію.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

В. об. Державного секретаря Іг. Кістяковський

ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 76. Незасвідчена копія.

Постанова Ради міністрів Української Держави

про деякі тимчасові заходи до охорони

державного порядку й громадського спокою

в Україні

26 липня 1918 р.

1. Міністрові внутрішніх справ тимчасово надається право передавати, по згоді з міністрами юстиції та військовим, до Військового суду для судження по законах військового часу, як матеріальних, так і процесуальних, справи про заподіяні приватними особами такі злочинства, які по свойому змісту виявляють дійсну небезпеку для державного порядку й громадського спокою, хоч би ці злочинства були вчинені в місцевостях, які не оголошено на військовому стані.

2. До таких злочинств, крім зазначених в ст. 1 частини 2-ї закону від 30 травня 1918 р. про військову підсудність, відносяться також всі злочинства проти державного устрою України, напад на урядових осіб цивільного відомства при виконанні або з приводу виконання ними службових обов’язків, навмисне знищення або пошкодження майна, коли таке знищення або пошкодження переслідується в порядкові державного обвинувачення, і фальшування грошових знаків.

3. Силі цього закону підлягають справи про зазначені в ньому злочини і в тім випадкові, коли останні заподіяні до оголошення цього закону, але тільки:

1) в районах, де були бойові події і під час цих подій,

2) при озброєному опорові військовій силі, яку викликано для припинення якого-небудь безладдя.

4. Передача тих справ до військових судів, які в мент видання цього закону знаходяться в судах цивільного відомства, може бути переведено лише до менту постанови судового присуду або постанови суду про прикінчення справи.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

Військовий міністр *

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 269. Арк. 1. Оригінал).

 

Тимчасовий закон Ради міністрів

Української Держави

про Верховне управління Державою

на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування

поза межами Держави ясновельможного пана

гетьмана всієї України

1 серпня 1918 р.

Затверджую: Павло Скоропадський

1 серпня 1918 р. Київ.

Посвідчив: Державний секретар Сергій Завадський

Ухвалений Радою Міністрів тимчасовий закон про Верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана гетьмана всієї України.

1. В разі тяжкої хвороби або смерті ясновельможного пана гетьмана Верховне управління Державою тимчасово, аж до одужання або до вступлення нового гетьмана в порядкові, який встановлено буде окремим законом, належить колегії Верховних правителів Держави.

2. Колегія Верховних правителів Держави складається з трьох осіб: одного правителя заздалегідь визначає сам пан гетьман (див. ст. 3 і 4), одного вибирає Державний сенат (див. ст. 7) і одного вибирає Рада Міністрів (ст. 7).

3. Про згадане в попередній (2) статті заздалегідне визначення паном гетьманом власноручно складається грамота в трьох примірниках, які пан гетьман особисто вкладає в окремі конверти за власною і перстеневою його ясновельможності печатями, причому перші два примірники для схову урочисто доручаються Державному сенатові і голові Ради Міністрів, а третій примірник передається в Київський катедральний собор св. Софії.

4. В грамоті (ст. 3) пан гетьман визначає дві особи, а саме: першою – визначеного ним Верховного правителя, а другою – особу, яка має стати Верховним правителем, якщо перша помре, тяжко занедужає або складе свої вповноваження.

5. Про передачу зазначених в ст. 3 примірників грамоти складається Державним секретарем акт, який підписується паном гетьманом і особою, що прийняла грамоту, і скріплюється Державним секретарем. Згадані тут акти переховує Державний сенат, а копії з них – Державний секретар.

6. Негайно, як тільки стане неможливо для пана гетьмана правити Державою через тяжку хворобу або коли пан гетьман помре, Державний сенат в складі на той час будучих сенаторів під проводом Президента, а за його відсутністю – старшого з предсідателів генеральних суддів або осіб, що їх заступають (ст. 29 закона 8 липня 1918 р. про утворення Державного сенату), одкриває конверт з грамотою пана гетьмана, той, що переховується Державним сенатом, а також і конверти з двома другими примірниками грамоти, які негайно мають бути приставлені в Державний сенат, і оголошує наймення визначеного паном гетьманом Верховного правителя і його заступника (ст. 4); відсутність котроїсь з грамот не спиняє оголошення наймення визначеного паном гетьманом правителя та його заступника.

Примітка: Визначення моменту, коли сам пан гетьман через тяжку хворобу не матиме вже змоги правити Державою, належить самому пану гетьману, а якщо воля пана гетьмана через хворобу не може бути ним виявлена, то Державному сенатові вкупі з Радою Міністрів.

7. Два інші члени колегії Верховних правителів після зазначеного в попередній (6) статті оголошення негайно вибираються Державним сенатом і Радою Міністрів (ст. 2) закритим голосуванням, звичайною більшістю присутніх.

8. Про склад колегії Верховних правителів Державний сенат того ж самого дня оповіщає до загального відома.

9. Колегія Верховних правителів вступає в правління Державою негайно, не дожидаючись оповіщення Державного сенату (ст. 8).

10. Колегія Верховних правителів вступає в усі законом встановлені права й обов’язки пана гетьмана, одначе колегії Верховних правителів не належить право знімати питання про зміну законів, виложених в грамоті пана гетьмана від 29 квітня 1918 р.

11. Головою колегії Верховних правителів є правитель, визначений паном гетьманом.

12. Всі справи в колегії Верховних правителів вирішуються більшістю голосів.

13. На випадок смерті або тяжкої хвороби Верховного правителя, визначеного паном гетьманом, або зложення цим правителем з себе уповноважень в колегію вступає його заступник (ст. 4). На випадок же смерті або тяжкої хвороби прочих Верховних правителів або зложення ними своїх уповноважень заступники їх вибираються в порядкові, встановленому в ст. 7 цього закону.

14. На випадок смерті або тяжкої хвороби котрого з заступників Верховних правителів новий його заступник негайно вибирається в порядкові ст. 7 цього закону, причому вибори робляться або Державним сенатом, якщо вибув з колегії обраний ним заступник, або Радою Міністрів в інших випадках.

15. Про вступлення кожного заступника до колегії Державний сенат незабаром оповіщає до загального відома, але заступники вступають до колегії негайно, не дожидаючись цього оповіщення.

16.  При виїзді поза межі Держави пан гетьман, якщо знайде потрібним, передає на час своєї відсутності управління Державою колегії з трьох осіб, з яких одну визначає сам пан гетьман, а два інших вибираються в порядкові, зазначеному в ст. 7 цього закону.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

Державний секретарь С. Завадський

(Державний Вістник. 1918. № 30. 4 серпня).

 

Закон Ради міністрів Української Держави

про утворення Фонду Національної бібліотеки

Української Держави

2 серпня 1918 р.

м. Київ

Затверджую: Павло Скоропадський

2 серпня 1918 р. Київ

Посвідчив: Державний секретарь Сергій Завадський

Ухвалений Радою Міністрів закон про утворення Фонду Національної бібліотеки Української держави.

1. Для заснування Національної бібліотеки Української держави в м. Києві утворюється Фонд Національної бібліотеки з метою негайного придбання й систематизації книжок, бібліотек, рукописів, мап та інших творів.

2. Крім загальних завдань – допомагати розповсюдженню знання і підтриманні наукової праці, при бібліотеці має бути найповнішим чином розроблений відділ «Ucrainica»; бібліотека повинна бути книгозбірнею, в якій має бути зібрано всі пам’ятки духовного життя українського народу і України (рукописні і друкарські). В ній повинні бути зібрані книги, часописи, газети, гравюри, листівки, ноти, літографії та інші вироби друкарень, літографій і металографій, видані на Україні і за кордоном.

3. Міністрові народної освіти та мистецтва доручається в найкоротший час розробити і внести на затвердження Ради Міністрів статут і штати Національної бібліотеки.

4. Як аванс до 1 січня 1919 р., асигнувати до фонду Національної бібліотеки в розпорядження міністра народної освіти та мистецтва п’ятсот тисяч карбованців з коштів Державної скарбниці.

5. Для управління Фондом Національної бібліотеки і ведення початкової праці по заснуванню її скласти тимчасововий комітет заснування Національної бібліотеки в м. Києві. Комітет цей знаходиться і працює під безпосереднім доглядом міністра народної освіти та мистецтва. Інструкцію, яка зазначає склад, платню за працю і напрям діяльності тимчасового комітету, доручається розробити міністрові народної освіти та мистецтва.

6. В цілях побільшення Фонду Національної бібліотеки доручити міністрові народної освіти та мистецтва звернутися до всієї людності Української держави з закликом про підтримання цієї справи і відкрити загальну підписку для побільшення Фонду.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

Міністр народної освіти та мистецтва М. Василенко

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 2. Спр. 1. Арк. 95–96. Незасвідчена копія).

 

Закон Ради міністрів Української Держави

про відновлення українського козацтва

10 серпня 1918 р.

м. Київ

На оригіналі написано: «В Раду Міністрів. 10/8–1918 р.

Павло Скоропадський. Київ»

Ст. 1. Козацтво на Україні відновлюється, і на чолі його стає ясновельможний пан гетьман.

Ст. 2. Відновлення козацтва має своєю метою відродження велично-гарного минулого України і допомогу відродженню Батьківщини і забезпечення її державності, а також виконування як наростаючого, так і будучих поколінь. З боку щирої прихильності до старої Батьківщини, на чолі якої стоїть ясновельможний пан гетьман, і взаємної допомоги.

Ст. 3. Для досягнення зазначеної в попередній (2) статті мети козацькі громади, уявляючи з себе військову організацію, разом з тим прямують до завдань фізичного і духовного розвою козацтва, а рівно з тим до завдань як взагалі культурнопросвітнього, так і економічного характеру, наскільки вони, торкаючись козацтва, зможуть допомогти його доброму життю.

Ст. 4. Вступ в козацькі громади провадиться добровільним записом, згідно правил козачого статуту, а затвердження –  Генеральною радою.

Ст. 5. Нащадки колишніх українських козаків мають право записуватись в козацькі громади по свойому козацькому стані, крім тих, кого ясновельможний пан гетьман або Генеральна козача рада визнає згубившими се право через осібності життя їх або їх окремі події.

Ст. 6. З інших українських громадян запис приймається тільки від осіб православної віри, які будуть визнані достойними сього.

Ст. 7. Належність до козацьких громад не змі- нює як персональних, так і матеріальних прав залічених до козацтва осіб.

Ст. 8. Кожна козача громада, складаючи полк, по можливості в межах повіту ділиться на сотні, полки ж в межах губернії об’єднуються в кіш.

Ст. 9. На чолі коша стоїть кошовий отаман, який безпосередньо підлягає ясновельможному панові гетьманові і ним призначається. Полкові отамани безпосередньо підлягають отаманові коша, сотенні – полковим отаманам.

Ст. 10. При панові гетьманові під його головуванням утворюється Генеральна козача рада в складі: 1) президії в кількості одинадцяти осіб, призначених ясновельможним паном гетьманом, в сій кількості і замісник його по головуванню в раді; 2) дванадцяти додаткових членів, обраних президією і затвердженних ясновельможним паном гетьманом; 3) дев’яти членів, обраних радою і затверджених ясновельможним паном гетьманом; 4) почесних членів, обраних Генеральною козачою радою і ухвалених ясновельможним паном гетьманом.

Ст. 11. Генеральна козача рада, об’єднуючи діяльність місцевих рад (12) і керуючи ними, має вищий догляд за зміцненням в козацькій громаді почуття і переконання необхідності всіма засобами підтримувати державний порядок, сю неодмінну умову найкращого життя як всіх вкупі, так і кожного окремо.

Ст. 12. Міські козачі ради збираються при кошах, полкових і сотенних отаманах і під їх головуванням, сотенні – з дозволу полкового отамана, полкові – кошового і кошові – з дозволу Генеральної козачої ради і провадять культурноосвітні і економічні справи в межах коша, полка і сотні. Складаються ради: сотенні – з чотирьох членів, обраних сотнею, і отамана сотні під його головуванням; полкові – із чотирьох членів від сотень і полкового отамана під його головуванням, кошові – з чотирьох членів від полків і кошового отамана під його головуванням.

Члени сотенних рад затверджуються кошовим отаманом, а члени полкових і кошових рад – президією Генеральної козачої ради.

Члени рад обираються згідно статуту.

Ст. 13. Генеральним і місцевим козачим радам належать права представництва від всього козацтва, кошів, полків і сотень як юридичним особам чи з боку чисто правового, чи з боку придбання того чи іншого майна, рухомого і нерухомого, взагалі козацтву, кошу, полку і сотні, потрібного для культурно-освітних економічних завдань.

Ст. 14. Особи і інституції, які приймають записи до козацької громади, строк початку запису, умови прийому на підставі запису осіб, які не належать до нащадків українських козаків, належність прийнятих в козацькі громади до військової повинності, правила козацької служби, взаємовидності козацької влади з громадськими і державними інституціями, порядок призначення на посади полкових і сотенних отаманів, а також на посади співробітників їх і кошових отаманів, праця і діловодство в Генеральній і місцевих радах, улаштовання братств, культурно-освітніх, економічних і спортивних товариств серед козаків, а також зразки козачого одягу зазначаються осібним статутом, котрий затверджується ясновельможним паном гетьманом.

Ст. 15. Склад Генеральної козачої і місцевих рад, а разом з тим і платня членам їх і підвалини для призначення отримання тим, котрі не одержують постійних коштів, зазначається особливим розкладом.

Ст. 16. Персональні права козаків і права їх земельні і інші зазначаються в статуті.

З оригіналом згідно:

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 18. Арк. 9–10. Засвідчена копія).

 

Закон Ради міністрів Української Держави

про відкриття чотирьох кафедр українознавства

у Харківському та Новоросійському державних

університетах

28 вересня 1918 р.

1. Відкрити з 1 липня 1918 р. в Харківському та Новоросійському державних університетах три нових катедри: історії України, історії української мови і історії українського письменства – на історико-філологічному факультеті та одну катедру історії західно-руського права на правничому факультеті. Навчання цих наук обов’язкове для слухачів університетського курсу.

2. Задля викладання вищезгаданих наук закласти на історико-філологічнім факультеті дві ординатури та одну екстра-ординатуру, а на правничому факультеті одну ординатуру.

3. На утримання чотирьох катедр українознавства в Харківському та Новоросійському університетах відкрити спеціальний кредит в розмірі, потрібному на утримання професорів згідно з нормальними окладами на інших катедрах.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

Міністр народної освіти та мистецтва Ник. Василенко

сенатор

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 1. Спр. 185. Арк. 1. Оригінал).

 

Повідомлення голови Ради міністрів С. Гербеля

про найближчі завдання, які буде вирішувати

український уряд

15 листопада 1918 р.

м. Київ

Приступивши до виконання своїх обов’язків, Рада Міністрів Української держави доводить до загального відома, що найближчими завданнями її діяльності буде:

1) Праця коло відбудування єдиної Росії на федеративних основах і забезпечення Україні всіх прав на розвиток її державності й національної самобутності.

2) Збереження і зміцнення державного ладу на Україні, що може бути досягнуто тільки при умові забезпечення України від анархії й більшовизму.

3) Негайне оголошення закону про державний сойм і вибори до нього на демократичних основах.

4) Земельна реформа на основах, оповіщених паном гетьманом у грамоті від 29 жовтня цього року.

5) Охорона й поліпшення умов праці.

6) Звільнення торгу від обмежень і в першу чергу скасування хлібної монополії та твердих цін на хліб.

Негайно має бути вжито найрішучіших заходів до відновлення залізничного транспорту й до поліпшення харчових і житлових недогод служачих і робітників на залізницях.

Знаючи всю трудність своєї праці в цей час, Рада Міністрів сподівається, що важкий обов’язок, котрий випав на її долю, буде полегшено широкими верствами людності, котрі відчують потребу забути партійні й національні незгоди для досягнення великої мети – оновлення рідного краю на демократичних основах.

Голова Ради Міністрів Гербель

(Нова рада. 1918. № 215. 16 листопада).

 

Постанова Ради міністрів

про асигнування коштів на виготовлення

повірочних і пробірних клейм та придбання

необхідного обладнання Київській повірочній

палатці мір і ваги

3 грудня 1918 р.

м. Київ

Затверджую: Павло Скоропадський 1 грудня 1918 р., Київ.

Посвідчив: Державний секретар, сенатор Сергій Завадський

Ухвалена Радою Міністрів постанова про асигнування в розпорядження міністра торгу та промисловості в рахунок сміти 1918 р. 28 695 карбованців на виготування повірочних і пробірних клейм та на видатки по відповідному оборудуванню для цієї мети Київської повірочної палатки мір і ваги.

Асигнувати в розпорядження міністра торгу та промисловості в рахунок сміти 1918 р. двадцять вісім тисяч шістсот дев’яносто п’ять (28 695) карбованців, а саме:

1) тринадцять тисяч шістсот двадцять п’ять (13 625) крб. на виготування при Київській повірочній палатці мір і ваги потрібної на 1919 р. кількості повірочних і пробірних клейм та

2) п’ятнадцять тисяч сімдесят (15 070) карб. на видатки по відповідному оборудованню зазначеної палатки для цієї мети.

Голова Ради Міністрів Гербель

Міністр торгу та промисловості С. Мерин

(Державний Вістник. 1918. – № 82. 8 грудня).

 

Постанова Ради міністрів

про асигнування коштів у розпорядження

міністра фінансів А. Ржепецького на різні видатки

Департаменту посередніх податків

3 грудня 1918 р.

м. Київ

Затверджую: Павло Скоропадський 3 грудня 1918 р., Київ.

Посвідчив: Державний секретар, сенатор Сергій Завадський

Ухвала Радою Міністрів постанови про асигнування в розпорядження міністра фінансів 157 778 карбованців на ріжні видатки по Департаменту посередніх податків.

Асигнувати в розпорядження міністра фінансів з коштів Державної скарбниці в рахунок сміти 1918 р. сто п’ятдесят сім тисяч сімсот сімдесят вісім (157 778) карбованців, з котрих: а) сто п’ятдесят тисяч (150 000) карбованців по § 1 ст. 1 б сміти Департаменту посередніх податків на неокладні витрати на канцелярські й господарські видатки (наймання та ремонт помешкань, здобуття дров, необхідного  омеблювання  і  т. і.)  б) сім  тисяч  сімсот сімдесят вісім (7 778) карбованців – по § 7 ст. 4 сміти Департаменту посередніх податків – на видавання Департаментом посередніх податків грошей робітникам, що потерпіли від нещасних випадків, та вільнонайманим служачим і їх сім’ям на підставі російського закону від 23 березня 1911 р.

Голова Ради Міністрів Гербель

Міністр фінансів А. Ржепецький

(Державний Вісник. 1918. № 82. 8 грудня).

 

Постанова Ради міністрів

про встановлення строків для перегляду

законопроектів, ухвалених Радою міністрів

5 грудня 1918 р.

м. Київ

Затверджую: Павло Скоропадський 5 грудня 1918 р., Київ.

Посвідчив: Державний секретар, сенатор Сергій Завадський.

Ухвалена Радою Міністрів постанова про строк задля перегляду законопроектів, ухвалених Радою Міністрів.

Аж до вироблення регламенту Ради Міністрів встановити, що перегляд законопроектів, ухвалених Радою Міністрів, дозволяється не раніш од трьох місяців з дня ухвали Радою Міністрів тих законопроектів, про перегляд яких порушено питання, за винятком випадків, коли персональний склад Ради Міністрів буде відновлено цілком чи на дві третини або коли перегляд законопроекту буде вирішено не менше як трьома четвертинами загальної кількості членів Ради Міністрів.

Голова Ради Міністрів Гербель

Державний секретар Завадський

(Державний Вістник. 1918. № 82. 8 грудня).

 

Постанова Ради міністрів

про зняття з себе повноважень

і передачу влади Директорії

14 грудня 1918 р.

Обсудив предложение Директории, Совет Министров постановил: сложить с себя полномочия и передать власть Директории.

Голова Ради Міністрів Гербель

Міністр торговли и промышленности

Міністр внутрішніх справ

Министр финансов А. Ржепецкий

Міністр народної освіти і мистецтва В. Науменко

Державний контрольор

Міністр труда

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 2. Спр. 15. Арк. 1. Рукопис).

 

Постанова Ради міністрів

про відновлення дії розпущеної

Київської міської думи і міської управи,

передаючи їм повноваження на управління

містом і київським градоначальником

14 грудня 1918 р.

Совет Министров в интересах охранения порядка и спокойствия в г. Киеве и защиты интересов граждан постановил: восстановить действия распущенной Киевской городской думы и городской управы, передав им управление городом и киевским градоначальником.

Настоящее постановление вводится в действие с момента [принятия] самого постановления.

Голова Ради Министров Гербель

Министр финансов А. Ржепецкий

Державный контролер

Военный министр, генерал хорунжий

За министра иностранных дел

Министр внутренних дел Игорь Кистяковский

Министр торговли и промышленности

Міністр народної освіти і мистецтва В. Науменко

Министр труда

За Державного секретаря

(ЦДАВО України. Ф. 1064. Оп. 2. Спр. 15. Арк. 2. Рукопис).

 

Повідомлення газети «Последние новости»

про арешт голови Ради міністрів С. Гербеля

та коментарі з цього приводу

15 грудня 1918 р.

А р е с т  С.Н. Г е р б е л я

Сегодня в 12 с пол. часов дня в квартиру бывшего председателя Совета Министров С.Н. Гербеля явился воинский наряд под командой офицера, который, предъявив ордер, произвел в квартире тщательный обыск и объявил С.Н. Гербеля арестованным.

При обыске была взята большая переписка С.Н. Гербеля и ряд важных документов.

С.Н. Гербель заявил наряду и присутствовавшим при обыске понятым, что он ожидал этого ареста и потому никуда с 2 часов дня 14 декабря из квартиры не отлучался.

Сообщение газет о том, что он скрылся, объясняется тем, что слуга С.Н. Гербеля заявлял всем желавшим видеть бывшего министра, «что барина нет дома».

После обыска С.Н. Гербель явившимся нарядом на извозчике был увезен в отведенное для его ареста помещение.

Последние новости. 1918 № 5341. 15 декабря.

З огляду газети «Трудова Республіка»

щодо публікації в газеті «Нова Рада»

про вимогу віддання під карний суд П. Скоропадського, його міністрів

та інших офіційних осіб періоду гетьманщини

18 грудня 1918 р.

Під суд!

«Нова Рада» (№ 235-17 грудня) вмістила статтю під наведеним вище заголовком, в якій вимагає віддання під карний суд гетьманських міністрів та інших його «слуг».

«Сім з половиною місяців, – пише газета, – правили Україною не тільки узурпатори влади, не тільки реакціонери, але й самі справжні шантажисти, злодії та насильники. Злодій сидів на злодію, і шантажист допомагав насильникові: сім з половиною місяців вони просто розпродали народне добро, цинічно й одверто спекулювали, брехали й ховали правду від громадянства й перепиняли катівськими засобами всякі спроби вивести їх на чисту воду.

Знаючи, яке велике почуття помсти в масах, яка пекуча злоба до насильників кипить в грудях народу й козаків, що скинули російсько-реакційне ярмо, дивуючись тому духу дисципліни, який досі стримує маси од самовільних судів, ми підкреслюємо, що днем всенародного тріумфу демократії буде прилюдний суд над злочинцями.

Далі «Нова Рада» подає список цих «шантажистів, злодіїв та насильників» із зазначенням окремо злочинств кожного з них:

1. Бувший гетьман Павло Скоропадський має судитися за: 1) потурання злочинній діяльності своїх міністрів 2) за умисне руйнування військової сили держави 3) за оддачу німцям і спекулянтам державного майна 4) за організацію влітку цього року провокаційного повстання «отамана» Павловського в Звенигородськім повіті проти себе самого і панів для того, щоб ліквідацією повстання скріпити гетьманську владу.

II. Бувший міністр закордонних справ, міністр освіти, заміститель прем’єра і президент сената Микола Василенко – за те, що 1) бувши членом Генерального суду Української Республіки, приймав участь у змові проти цеї Республіки разом з російськими чорносотенцями і німецькими офіцерами 2) брав участь і завідомо сприяв розкраданню добра держави, що виявилось в часи його прем’єрства в діяльності міністрів Рогози, Ржепецького і Гутника.

III. Прем’єр-міністр Федір Лизогуб – за те, що 1) з його відома провадились по міністерствах спекуляція й грабіж народного добра 2) дозволяв і сприяв німцям перейти межі договорів між Німеччиною та Україною на користь німцям.

IV. Військовий міністр Рогоза – за те, що 1) витративши більше мільярда карбованців на організацію українського війська, поблажливо дивився на розкрадання цього мільярда без організації війська 2) передавав військове майно явно спекулятивним Южній, Сіверній і Астраханській арміям, котрі ніби складались для боротьби з більшовиками, а на ділі розтрачували й розпродували військове майно в Києві 3) умисне розгонив і провокував на розклад військові організації «синіх жупанів», «сірих жупанів» та інші з тим, щоб Україна не мала свого війська.

Трудова Республіка. 1918. № 1. 18 грудня.

 

версія для друку