українська російська англійська
Вступне слово Прем'єр-міністра України Миколи Азарова на засіданні Уряду 16 листопада 2011 року
16.11.2011 | 10:15
Департамент інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату КМУ

Шановні члени Уряду!

Шановні запрошені!

 

За якими показниками люди визначають якість свого життя, судять: покращилось воно чи ні? За такими ж, як статистика, чи ні? Очевидно, що статистика все приводить до середнього значення. А в житті ціна хліба, овочів, тепло в домі, хороша освіта для дітей, доступність ліків і якісна медична допомога переважують сотні інших показників.

Тому ми й зосереджуємо свої зусилля на ціновій стабільності, на забезпеченні опалення будинків, лікарень і шкіл, на мотивації роботи вчителів і лікарів тощо.

Люди, на відміну від політиків, живуть реальними потребами, проте, розуміють, що одночасно всі проблеми вирішити неможливо. Природно, що вони спілкуються з владою за принципом «що кому болить, той про те і говорить». Але при цьому допомагають владі зрозуміти і сформулювати оптимальну лінію дій в інтересах всього суспільства. Треба тільки слухати людей. Треба чути їх «замовлення на зміни».

Минулого тижня я зустрічався з представниками громадських організацій в сфері охорони здоров’я. Вони представляють інтереси і пацієнтів, і лікарів. Тому розмова вийшла у нас принципова, дуже цікава і корисна. Здається, ми починаємо створювати алгоритм спільного пошуку рішень і спільної роботи на їх виконання.

Головне – такі консультації дають можливість визначити, на чому зосередити зусилля, що для людей критично важливо.

Ось який порядок денний для модернізації сфери охорони здоров’я визначають ті, хто представляє реальні потреби пацієнтів:

Ліки сьогодні не по кишені двом третинам пацієнтів, а фармацевтичні компанії опираються контролю за обґрунтованістю цін.

Невиправданою є надмірна кількість зареєстрованих препаратів, які не відповідають світовим стандартам - це лише заплутує лікарів і пацієнтів.

Немає зрозумілих і лікарям, і хворим стандартів лікування, не визначений гарантований обсяг медичної допомоги, тому і права обох сторін не захищені.

Грошей на медицину виділяється все більше, а гарантована медична допомога не збільшується.

Частина суспільства готова перейти на страхову медицину, але така можливість досі не підготовлена.

Люди не знають, які будуть в ході реформи медицини соціальні гарантії населенню і лікарям.

Практично це готовий, сформульований порядок денний для підготовчого етапу реформи медичної галузі. Це те, що можна і необхідно робити вже зараз.

Тому, по-перше, розробникам медичної реформи я доручаю, як кажуть, «звірити годинник» з цим громадським запитом. По-друге, передбачити механізм суспільно-державного партнерства в цій реформі. Тому що громадські організації готові не тільки формулювати проблеми, а й допомагати Уряду в їх вирішенні. І, до речі, громадські активісти мають успішний досвід. Наприклад, мені розповіли, що робота пацієнтських організацій з фармакологічними компаніями щодо зниження цін на ліки часто буває успішною.

Натомість, ви пам’ятаєте, як Уряд запропонував запровадити ПДВ на імпортні ліки, щоб на кордоні декларувалася справжня, а не завищена у кілька разів ціна. Нас переконали, що такий захід передчасний, що імпортери перекладуть сплату ПДВ на плечі хворих. Фармацевтичні компанії вчинили шалений опір такому рішенню, прикриваючись інтересами пацієнтів. А насправді люди виступають за обмеження цінового рекету, за контроль.

Що пропонують громадські організації?

Запровадити публічну реєстрацію (або декларування) цін на лікарські засоби. Включити представників пацієнтських організацій – тих, хто пройшов всі кола митарств в боротьбі за виживання - до складу тендерних комітетів. Запровадити контроль належних умов виробництва лікарських засобів не тільки для вітчизняних виробників, але й для закордонних. Тобто, забезпечити жорсткий контроль якості й безпечності ліків.

До речі, я поцікавився: які правила щодо цін на лікарські засоби діють в ЄС? Виявилося, що там ціни на життєво необхідні ліки не тільки жорстко контролюються, а й регулюються. Тому завтра я збираю широку нараду за участю Міністерства охорони здоров’я, Академії медичних наук, фармацевтичних компаній, громадських організацій, для того, щоб визначити: яким чином нам покращити стан справ у сфері ціноутворення на лікарські засоби. 

За результатами наради Міністерство охорони здоров’я всі пропозиції вивчить, узагальнить і внесе до Уряду проекти відповідних нормативних актів. Я обіцяю, що будь-яке рішення, спрямоване на вчасне, повне забезпечення закладів охорони здоров’я доступними якісними ліками, Уряд підтримає.

Більше того, окремі рішення вже втілюються. Як-то: днями Уряд розповсюдив контроль за належними умовами виробництва лікарських засобів також і на імпортовані ліки.

Разом з громадськими організаціями ми визначили, що єдиний шлях до здешевлення ліків – це нарощування власного виробництва, щоб воно на 70 відсотків покривало наші потреби, і водночас – контроль якості і цін тих імпортних ліків, які неможливо замінити.

Ми це зробимо обов’язково. Україна, на відміну від багатьох країн, ще цілком може відродити власний цикл виробництва більшості ліків. Під час знайомства з роботою фармацевтичного об’єднання «Дарниця», консультацій з кращими фахівцями галузі я в цьому переконався особисто. Це надсучасне виробництво, високі технології, безумовний контроль якості. Так, майже на сто відсотків обладнання на «Дарниці» імпортне. Але його уже поступово починають вдосконалювати, доповнювати вітчизняними розробками. Обслуговують технологічні лінії вітчизняними комплектуючими. Тобто, цілком можна рухатися до все більшого заміщення і самих технологій - вітчизняними. Це успішний напрямок розвитку. Так, поки дещо ми можемо почати виробляти за ліцензією, дещо – за власними розробками. Десь розливання, розфасовка – все це ми можемо знову розпочати робити самі. Без того, аби завозити втричі, уп’ятеро дорожчі імпортні аналоги. В Україні потрібно 4-5 таких заводів, як «Дарниця», щоб принаймні на дві третини забезпечити власну потребу в ліках. Тому я доручив до кінця року розробити програму створення таких підприємств, і є повна впевненість, що ми це зробимо за 2-3 роки.

Ось на такі проекти, на Центр дитячої онкології в «Охматдиті», на модернізацію лікарень для чорнобильців, госпіталів для інвалідів – тобто, на проекти, необхідність яких однозначно підтримана суспільством, як це не важко, гроші потрібно знайти.

На таких проектах ми будемо концентрувати всі ресурси, які створює економіка.

Шановні колеги!

Опубліковані дані державної статистики щодо основних показників соціально-економічного розвитку за 10 місяців поточного року. Вони оптимістичні. Зростання ВВП – становить 5,3% (причому в жовтні – 7,2%), промислового виробництва – біля 8,2%, сільського господарства – 16,2%. Інфляція за три минулі місяці і за 10 днів листопада практично нульова. Водночас фонд заробітної плати зріс на 42 мільярди гривень, пенсійні виплати зросли на 18 мільярдів.

Ми побудуємо до кінця року біля 2 тисяч кілометрів доріг – більше, ніж за попередні роки, разом узяті. Почалося відродження вітчизняного будівельного комплексу – побудовано за 10 місяців більше 5 мільйонів квадратних метрів житла. І так далі.

Звичайно, це не привід для самозаспокоєння, але цифри свідчать про те, що нам з вами, спільними зусиллями всього суспільства, нарешті вдалося подолати сповзання в економічну безодню.

Ми розпочали поступовий вихід з тупика, куди нас загнали нерозважлива політика соціального популізму і авантюрна кредитно-боргова, з дозволу сказати, стратегія наших попередників. У цьому році ми скорочуємо дефіцит держбюджету до рівня менше ніж 4%. Порівняйте це з показником 2009 року, коли дефіцит сягнув більше ніж 18%. Істотні зміни, чи не так?

Борги попередніх років, за які сьогодні доводиться розплачуватись, відволікаючи кошти, скажімо, від будівництва житла, дитячих садочків, медичних центрів – це найболючіша наша проблема.

Звичайно, була можливість банально піти тим же шляхом: брати кредити, поки ще дають. Кредити для погашення попередніх кредитів, потім кредити, задля погашення цих кредитів - і так до чого? До абсурду. Поки кредитори не скажуть врешті-решт: стоп, більше у борг не даємо. І що б ми мали? Таку ж ситуацію, яка сьогодні у Греції? Слава Богу, нам вистачило сили не йти цим згубним шляхом.

Наша стратегія управління державним боргом - це погашення його за рахунок зростання, яке нарешті починає демонструвати наша економіка. За рахунок, підкреслюю, зростання, а не зменшення соціальних витрат, або ж невпинного нарощування боргів, як це робилося до нас.

Як я вже казав, з наступного року Уряд буде проводити політику скорочення співвідношення державного боргу до ВВП. За 2007-2009 роки воно зросло на 24%. За півтора року роботи нашого Кабміну, незважаючи на обслуговування безпрецедентних боргових зобов’язань, ми збільшили його лише на 7%.

З 2012 року настає час зменшувати це співвідношення, залучаючи власні ресурси, зменшуючи навантаження на банки, щоб збільшити можливість кредитування економіки. 

І водночас відмова від життя в борг не погіршить соціальні стандарти. Я хочу наголосити: за весь час діяльності нашого уряду жодна соціальна виплата не була скорочена або заморожена. Навпаки, абсолютно за всіма видами соціальних виплат іде планомірне зростання, яке продовжиться і наступного року.

Та й поточного року ми вдосконалюємо соціальний захист. Наприклад, сьогодні Уряд розгляне зміни до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми та до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям.

Що пропонується? Суттєво розширити доступ до цільової державної допомоги. Надати право на отримання допомоги одиноким матерям, діти яких після досягнення 18-річного віку навчаються у загальноосвітніх школах.

Дати право матері (батьку) отримувати допомогу на дитину у разі смерті одного з батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Також передбачається, що виплата допомоги одиноким матерям буде поновлюватися просто за письмовою заявою одержувача до органу, що призначає таку допомогу.

Призначення і виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям пропонується поширити на нову категорію: діти, які після досягнення вісімнадцятирічного віку навчаються у загальноосвітніх закладах. Також визначено, що не буде припинятися виплата допомоги особам, які доглядають за інвалідами ІІ групи внаслідок психічного розладу, коли такі особи не працюють (не вчаться, не служать).

Це крок, можливо, і невеликий, але життєво необхідний соціально вразливим громадянам. І ми цю гарантію, що принципово, будемо виконувати.

Підкреслюю: іде зростання соціальних виплат, яке Уряд здатен забезпечити і гарантувати, тому що кошти на таке зростання створює робота економіки. Саме цим нам треба дорожити, і цього триматися.

Соціально-економічна стабільність, опора лише на реальні власні ресурси – це для України єдиний спосіб остаточно вийти з кризи і почати створювати таку якість життя, як у наших європейських сусідів.

Дякую за увагу.

версія для друку