Тема субсидій - одна з тих, що потребують перманентного процесу акцентування уваги. Адже потрапивши в топові теми декотрих політиків,  обговорюється вона інколи довільно й  не завжди під об’єктивним кутом можливості  розв’язання  проблеми. А між тим, гостро   зачіпає  найболючіші  точки побуту громадян. У цій проекції вирують  суто емоційні закиди. Скажімо, чому держава не може забезпечити громадян роботою та гідними пенсіями, аби людина  мала пристойний заробіток і могла самотужки  сплачувати вартість комунальних послуг. 

„Це все наслідок соціально-економічної політики, що проводилась усі 25 років, -  пояснює Міністр соціальної політики Андрій Рева. – Не в останні ж три місяці в нас стали низькі зарплати й пенсії. Не в останні ж три місяці, які працює Уряд, у нас не достатня кількість робочих місць. Це все наслідок тієї популістської політики, коли замість того, щоб боротись  із бідністю, боролись із тарифами”.

Чи можна стверджувати, що  державна дотація – це завжди чийсь великий бізнес? На думку Андрія Реви, це не зовсім так. Адже в нас раніше не було такої великої кількості субсидіянтів. До початку підвищення тарифів, два роки тому, адресну допомогу від держави  на оплату житлово-комунальних послуг отримували  приблизно 1 мільйон 700 тисяч сімей, котрі користувались субсидією. Зараз нею користуються 5,5 мільйона домогосподарств  і, як уже зазначалось,  на цей опалювальний сезон прогнозується близько 9 мільйонів отримувачів субсидій. Тобто, загалом дві третини співвітчизників не спроможні оплачувати тарифи самотужки.  Нагадаємо ще декілька цифр. У 2014 році, коли тарифи на газ були регульованими, держава , фактично, дотувала всі 15 млн. домогосподарств, витрачаючи  на пряму підтримку „Нафтогазу”  114 мільярдів гривень.

„Скільки коштів мало залишитись для підвищення соціальних стандартів? – ставить риторичне запитання Андрій Рева. -  Нуль цілих нуль десятих. Тому тарифи не росли, але не росли й зарплати та пенсії. Два роки. Так от, якщо ми далі будемо боротися з тарифами,  а не  з бідністю, то вона буде ще більшою і гнітючішою. Тому, якщо ми говоримо про зміну соціально-економічної політики, ми повинні розуміти: треба зробити так, як це зробили в Польщі та Словаччині. Там відпустили тариф, він піднявся, але він не може піднятись вище певної межі. А всі зусилля направили на боротьбу з бідністю. І коли нам пропонують забути про бідність  і почати боротись із тарифом, то я хочу вкотре нагадати. У сьогоднішніх цінах на дотацію „Нафтогазу”  необхідно буде 200 мільярдів гривен. На субсидії ми направляємо 40 мільярдів.  Значить, потрібно  в бюджеті знайти 160  млрд. грн., щоб радіти тому рівню тарифів, що буде відповідати рівню нашої бідності. І якби не було теми тарифів, бідність залишається. Дві задачі – стримувати тарифи та підвищувати соціальні стандарти – одночасного рішення не мають, -  переконаний Андрій Рева. – А тому Уряд змушений прийняти чітке політичне рішення: або ми займаємось тим, що  опускаємо тарифи до рівня бідності, або ми їх відпускаємо і  поступово піднімаємо рівень життя громадян до європейського”.